E BRUNO SCHULZ
|
BRUNO SCHULZ MITYZACJA RZECZYWISTOŚCI |
Бруно
ШУЛЬЦ
МІТИЗАЦІЯ
ДІЙСНОСТІ |
|
Istotą rzeczywistości jest sens. Co
nie ma sensu, nie jest dla nas
rzeczywiste. Każdy fragment rzeczywistości żyje dzięki temu, że ma udział w
jakimś sensie uniwersalnym. Stare kosmogonie wyrażały to sentencją, że na
początku było słowo. Nienazwane nie istnieje dla nas. Nazwać coś – znaczy
włączyć to w jakiś sens uniwersalny. Izolowane, mozaikowe słowo jest wytworem
późnym, jest już rezultatem techniki. Pierwotne słowo było majaczeniem,
krążącym dookoła sensu światła, było wielką uniwersalną całoścą. Słowo w
potocznym dzisiejszym znaczeniu jest już tylko fragmentem, rudymentem jakiejś
dawnej wszechobejmującej, integralnej mitologii. Dlatego jest w nim dążność do
odrastania, do regeneracji, do uzupełniania się w pełny sens. Życie słowa
polega na tym, że napina się ono, pręży do tysięcy połączeń, jak
poćwiartowane ciało węża z legendy, którego kawałki szukają się wzajemnie w
ciemności. Ten tysiąckrotny a integralny organizm słowa rozerwany został na poszczególne wyrazy, na głoski, na potoczną mowę i w tej nowej
formie, zastosowany do potrzeb praktyki, przeszedł on już do nas jako organ
porozumienia. Życie słowa, jego rozwój sprowadzony został na nowe tory, na
tory praktyki, życiowej, poddany nowym prawidłowościom. Ale gdy jakimś
sposobem nakazy praktyki zwalniają swe rygory, gdy słowo, wyzwolone od tego
przymusu, pozostawione jest sobie i przywrócone do praw własnych, wtedy
odbywa się w nim regresja, prąd wsteczny, słowo dąży wtedy do dawnych
związków, do uzupełnienia się w sens –
i tę dążność słowa do matecznika, jego powrotną tęsknotę, tęsknotę do
praojczyzny słownej, nazywamy poezją. |
Сутністю
дійсності є сенс.
Те, що не має сенсу,
не є для нас
дійсним.
Кожен фраґмент
дійсності
живе
завдяки
тому, що має
долю в
якомусь
універсальному
сенсі.
Старі
космогонії
виражали це
висловом, що на
початку
було слово.
Неназване
не існує для
нас. Назвати
щось —
означає
приєднати
його до
якогось
універсального
сенсу.
Ізольоване,
мозаїкове є
пізнішим
витвором, є
результатом
техніки.
Первісне
слово було
маячінням, яке
кружляло
довкола
сенсу
світла, було
великою
універсальною
цілістю.
Слово у
звичайному
сьогоднішньому
значенні є
лише фраґментом,
рудиментом
якоїсь
давньої
всеосяжної,
інтеґральної
мітології.
Тому воно
має тенденцію
до
відродження,
до
реґенерації,
до заповнення
себе певним
сенсом, як
четвертоване
тіло змія з
леґенди,
шматки
котрого
шукають
один одного
в темряві.
Цей
тисячократний
та
інтеґральний
організм
слова
залишився
розірваним
на окремі
вирази, на
голосні, на
звичайну
мову і в цій
новій формі,
застосований
до потреб
практики,
прийшов він
уже до нас
яко орган
порозуміння.
Життя слова,
його розвиток,
підданий
новим
закономірностям,
виявився
переведеним
на нові
шляхи, на шляхи
життєвої
практики.
Але коли у
якийсь спосіб
приписи
практики
послаблюють
свій риґоризм,
коли слово
звільняється
від цього
примусу,
залишається
із собою
тет-а-тет і
повертається
до власних
справ, тоді з
ним відбувається
реґресія,
зворотній
рух, тоді воно
прагне до
давніх
зв’язків, до
заповнення себе
сенсом — і це
прагнення
слова до
свого
джерела, його
зворотну
тугу за
словесною
правітчизною
ми
називаємо
поезією. |
|
Poezja – to są krótkie
spięcia sensu między słowami, raptowna regeneracja pierwotnych mitów. |
Поезія
— це короткі
зіткнення
сенсу між
словами,
раптова
реґенерація
одвічних
мітів. |
|
Zapominamy o tym, operując
potocznym słowem, że są to fragmenty dawnych i wiecznych historyj, że budujemy,
jak barbarzyńcy, nasze domy z ułamków rzeźb i posągów bogów. Najtrzeźwiejsze
nasze pojęcia i określenia są dalekimi pochodnymi mitów i dawnych historyj.
Nie ma ani okruszyny wśród naszych idei, która by nie pochodziła z mitologii
– nie była przeobrażoną, okaleczoną, przeistoczoną mitologią.
Najpierwotniejszą funcją ducha jest bajanie, jest tworzenie „historyj”. Siłą
motoryczną wiedzy ludzkiej jest przeświadczenie, że znajdzie ona na końcu
swych badań ostateczny sens świata. Szuka go ona na szczycie swych sztucznych
spiętrzeń i rusztowań. Ale elementy, których używa do budowy, już były raz
użyte, już pochodzą z zapomnianych i rozbitych „historyj”. Poezja odpoznaje
te sensy stracone, przywraca słowom ich miejsce, łączy je według dawnych
znaczeń. U poety słowo opamiętuje się niejako na swój sens istotny, rozkwita
i rozwija się spontanicznie według praw własnych, odzyskuje swą integralność.
Dlatego wszelka poezja jest mitologizowaniem, dąży do odtworzenia mitów o
świecie. Umitycznienie świata nie jest zakończone. Proces ten został tylko
zahamowany przez rozwój wiedzy, zepchnięty w boczne koryto, gdzie żyje, nie
rozumiejąc swego istotnego sensu. Ale i wiedza nie jest niczym innym, jak
budowaniem mitu o świecie, gdyż mit leży już w samych elementach i poza mit
nie możemy w ogóle wyjść. Poezja dochodzi do sensu świata anticipando, dedukcyjnie, na podstawie
wielkich i śmiałych skrótów i przybliżeń. Wiedza dąży do tego samego
indukcyjnie, metodycznie, uwzględniając cały materiał doświadczenia. W
gruncie rzeczy i jedna, i druga zdążają do tego samego. |
Ми забуваємо про це, оперуючи сучасним словом, що то є фраґменти давніх і вічних історій, що ми будуємо, немов варвари, свої будинки з уламків скульптур богів. Наші найрозсудливіші поняття та визначення є далекими похідними мітів і давніх історій. Серед
наших ідей
немає ані
крихти, яка б
не походила
з мітології —
не була
перетвореною,
скаліченою,
переродженою
мітологією.
Казка,
творення
“історії” є
найпервіснішою
функцією
духу.
Рушійною
силою
людського
знання є переконання
в тому, що
воно
наприкінці
своїх пошуків
знайде
остаточний
сенс світу.
Знання
шукає сенс
світу на
вершині
своїх мистецьких
нашарувань
і риштовань.
Однак елементи,
які воно
використовує
для будови,
вже були
одного разу
використані,
вже
походять із забутих
і
розколених
“історій”.
Поезія розпізнає
ці втрачені
сенси,
повертає
словам їх
місце,
приєднує їх
до давніх
значень. У поета
деякою
мірою слово
опам’ятовується
відповідно
до свого
суттєвого
сенсу; воно
розквітає
та
розвивається
спонтанно
згідно із власними
правами,
віднаходять
свою цілісність.
Тому
будь-яка
поезія є
мітологізуванням:
вона прагне
відтворення
мітів про світ.
Мітологізація
світу не є
закінченою.
Процес цей
лише
уповільнився
через
розвиток
знання —
відтіснений
у бічне
русло, де живе,
не
розуміючи
свого
істотного
сенсу. Але й
знання є
нічим іншим,
ніж
побудовою
міту про світ,
позаяк міт
залягає в
самих
елементах і
поза межі
міту
взагалі
неможливо
вийти. Поезія
осягає сенс
світу anticipando[1], дедуктивно,
на підставі
великих та
сміливих
скорочень і
наближень.
Знання
прагне того
самого
індуктивно,
методично,
враховуючи
весь
матеріал
досвіду. По
суті і
поезія, і
знання
прагнуть
одного. |
|
Duch ludzki niestrudzony jest
w glosowaniu życia przy pomocy mitów, w „usensowianiu” rzeczywistości. Słowo samo, pozostawione
sobie, grawituje, ciąży ku sensowi. |
Людський
дух є
невтомним у
тлумаченні
життя за
допомогою
мітів, у
наданні
дійсності сенсу.
Слово
саме,
залишене
собі,
схиляється,
тяжіє до
сенсу. |
|
Sens jest pierwiastkiem,
który unosi ludzkość w proces rzeczywistości. Jest on daną absolutną. Nie
można wyprowadzić go z innych danych. Dlaczego coś wydaje nam się sensownym –
niepodobna określić. Proces usensowiania świata jest ściśle związany ze
słowem. Mowa jest metafizycznym organem człowieka. Jednakowoż słowo z biegiem
czasu sztywnieje, ustala się, przestaje być przewodnikiem nowych sensów.
Poeta przywraca słowom przewodnictwo przez nowe spięcia, które z kumulacji
powstają. Symbole matematyki są rozszerzeniem słowa na nowe zakresy. Także
obraz jest pochodną słowa pierwotnego, słowa, które jeszcze nie było znakiem,
ale mitem, historią, sensem. |
Сенс
є елементом,
який
приєднує
людство до процесу
дійсності.
Він
абсолютною
даністю.
Його
неможливо
вивести з
інших
даностей. Чому
нам щось
видається
сенсовим —
неможливо
визначити.
Процес
надання світові
сенсу є
тісно
пов’язаним
зі словом.
Мова є
метафізичним
органом
людини.
Одначе слово
з плином
часу
твердне,
усталюється,
перестаючи
бути
провідником
нових
сенсів. Поет
повертає
словам
здатність
бути провідниками
через нові
поєднання,
які
постають із
кумуляції.
Математичні
символи є
розширенням
слова до
нових меж.
Образ також
є похідної
первісного
слова, слова,
яке ще не
було знаком,
але мітом,
історією,
сенсом. |
|
Uważamy słowo potocznie za cień
rzeczywistości, za jej odbicie. Słuszniejsze byłoby twierdzenie odwrotne:
rzeczywistość jest cieniem słowa. Filozofia jest właściwie filologią, jest głębokim,
twórczym badaniem słowa. |
Ми
вважаємо
сьогоднішнє
слово тінню
дійсності,
її
відбиттям. Слушніше
було би
стверджувати
протилежне:
дійсність є
тінню слова. Філософія
є, власне,
філологією —
глибоким, творчим
дослідженням
слова. |
|
|
Переклад
з польської
Андрія
Бондаря Література
Плюс, № 5-6 (10-11)
березень 1999 |
www.brunoschulz.org